Отруєння

                        Якщо отрута потрапляє в шлунок, слід негайно викликати блювоту, за винятком випадків, коли вона може посилити пошкодження. Так, не слід викликати блювоту при попаданні в шлунок гострих предметів, нафтопродуктів, лугів і кислот, а також якщо у потерпілого відзначаються сонливість, втрата свідомості або судоми, оскільки блювотні маси можуть потрапити в дихальні шляхи. Не рекомендується також викликати блювоту у маленьких дітей (до 2 років). Щоб викликати блювоту, зазвичай використовується сироп іпекакуани; інструкції із застосування надруковані на ярлику флакона. При відсутності іпекакуани можна використовувати мильну воду. Блювоту викликають також шляхом подразнення пальцями кореня язика і задньої стінки глотки. У стаціонарі застосовуються інші методи для видалення отрут із шлунка. Лікар вводить в шлунок трубку (зонд) через порожнину рота чи носа і промиває його водним розчином (так зване промивання шлунка). Потерпілому да ють активоване вугілля - через шлунковий зонд або в ві де суспензії для ковтання. Активоване вугілля зв'язує велику кількість отрути, запобігаючи його всмоктування в кров. У разі вдихання токсичного газу постраждалого обхідно якомога швидше вивести (або винести) на свіже повітря. Лікар «швидкої допомоги» зазвичай дає потерпілому кисень. При попаданні на шкіру хімічних речовин увесь забруднений одяг, взуття, шкарпетки та ін. Негайно знімають. Шкіру потрібно ретельно вимити; якщо отрута потрапила в очі, їх слід промити водою. Рятувальники повинні дотримуватися обережності, щоб уникнути контакту з хімічною речовиною. Отрута всмоктується через шлунково-кишковий тракт, шкіру або легені і швидко поширюється по всьому організму. Більшість отрут поступово нейтралізується печінкою або виводиться з сечею. Завдання лікаря - прискорити ці процеси і одночасно запобігти токсичний ефект отрути. Щоб підтримати необхідний водний баланс в організмі потерпілого і забезпечити достатню сечовиділення, внутрішньовенно зазвичай вводять рідини. До рідин іноді додають слабкі кислоти або лугу, щоб збільшити кількість отрути, що виводиться із сечею. Для нейтралізації та більш швидкого виведення деяких отрут, особливо важких металів (наприклад, свинцю), внутрішньовенно вводять хімічні речовини, які здатні зв'язувати ці отрути. Деякі отрути погано нейтралізуються і виводяться з крові, і для їх видалення може бути необхідний діаліз. Крім діалізу широко використовуються й інші методи виведення отрути з організму: плазмаферез (очищення плазми крові), гемосорбція (пропускання крові через колонку, заповнену сорбційними матеріалами, найчастіше активованим вугіллям). Якщо існує специфічне протиотруту (антидот), його слід ввести якомога швидше. Наприклад, при передозуванні дигоксину або інших серцевих глікозидів призначаються антідігоксіновие антитіла, а при передозуванні морфіну або героїну - препарат налоксон. При отруєнні часто доводиться лікувати безпосередньо симптоми, небезпечні для життя. Якщо відбувається зупинка дихання (після передозування морфіну, героїну або барбітуратів), може знадобитися апаратна штучна вентиляція легенів. Після отруєння седативними засобами, чадним газом, свинцем і рядом інших хімічних речовин, що пригнічують нервову систему, часто розвивається набряк головного мозку. Для зменшення явищ набряку призначають кортикостероїди і маннитол. Отруєння може супроводжуватися нирковою недостатністю, у зв'язку з чим іноді виникає необхідність в діалізі.